В липні поточного року набрав чинності новий закон "Про прокуратуру", основною ідеологією якого є гуманізація діяльності відомства, позбавлення його функцій так званого "загального нагляду за законністю" та спрямування його діяльності виключно на захист прав фізичних та юридичних осіб під час здійснення кримінально – правових процедур, підтримання державного обвинувачення та захист інтересів громадян та держави в судових процесах.

Проте, вже зараз у суспільстві виникає багато запитань стосовно того, чи дійсно вдалося реформаторам прокуратури надійно закласти засади нової ідеології органу в норми профільного закону. Спробуємо оглянути його положення в частині захисту прокуратурою інтересів держави в судах.

Першою суттєвою зміною мали стати положення статті 23 Закону, спрямовані на звуження спектру суб’єктів, від імені яких прокуратура уповноважена звертатися із позовами. Цим мало б бути забезпечено рівноправне становище учасників господарських відносин в суді, зокрема усунуто випадки, коли органи прокуратури приймали участь у процесах, порушених за позовами інших державних органів, до функцій яких законодавчо віднесено самостійно здійснювати захист інтересів держави у суді – податкові органи, органи Державної фінансової інспекції тощо. Адже цим нерідко створювалися дискримінаційні умови розгляду справи, за яких суб’єкт господарювання приватного сектору економіки був змушений процесуально захищатися одразу від декількох представників державних інтересів, які до того ж, наділені значними владними повноваженнями.

Мета благородна і справедлива, але практикуючому юристу мабуть як нікому іншому відома справедливість тези «диявол прихований в деталях». Так, згадана стаття 23 Закону містить формулювання, відповідно до яких прокуратурою здійснюється захист інтересів держави не лише у випадках, коли відсутній відповідний суб’єкт владних повноважень, уповноважений на захист інтересів держави, а також і в випадках, коли ним не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист таких інтересів. Хоча об’єктивною та логічною видається думка, що у разі неналежного здійснення спеціально уповноваженим державним органом обов’язків щодо захисту інтересів держави, наслідком мало б бути проведення службових розслідувань та прийняття певних кадрових рішень щодо посадових осіб такого органу, спрямованих на недопущення подібних випадків в майбутньому. Втім, законодавець вирішив по – іншому, та залучив на допомогу такому органу державного адвоката у виді органів прокуратури.

Також згідно з нормами нового закону не допускається представництво прокуратурою в суді інтересів держави в особі державних компаній. На перший погляд, норма чітко слідує ідеології нового закону в частині забезпечення рівноправності учасників судового процесу, адже суб’єкти господарювання державної форми власності, утворені з метою одержання прибутку не позбавлені жодної можливості залучити з метою представництва в суді кваліфікованих юристів на договірних засадах, як це робиться суб’єктами господарювання приватної форми власності.

Втім, придивившись уважніше, помічаємо одну деталь – більшість суб’єктів господарювання, заснованих на державній формі власності або корпоративними правами яких володіє держава, сьогодні існують в інакших аніж "державна компанія" організаційно - правових формах, як – то державні підприємства (комерційні та казенні), публічні акціонерні товариства акції яких перебувають у державній власності, державні холдингові компанії тощо. Більше того, актуальне на сьогоднішній день законодавство взагалі не передбачає утворення суб'єктів господарювання у організаційно - правовій формі "державна компанія". А у практичній площині це означає, що через неоднозначність норми її тлумачення віддане виключно на відкуп судовій практиці. Втім, подібна ситуація є аж занадто типовою для нашої країни.

Системно говорити про застосування судами цієї норми зарано з огляду на лиш нещодавнє набуття законом чинності. Єдиний реєстр судових рішень сьогодні майже не містить рішень, пов'язаних із цим питанням, проте, перші судові акти дають підставі сподіватися на застосування норми в дусі звуження повноважень прокуратури. Так, господарський суд Черкаської області у справі №925/1182/15 зазначив в ухвалі про повернення без розгляду позовної заяви прокуратури (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47025935), що прокурор з огляду на положення частини 3 статті 23 нового Закону "Про прокуратуру" позбавлений повноважень на представництво в суді інтересів Української державної будівельної корпорації «Укрбуд».

Також цікавою в світлі нового закону буде майбутня позиція судів стосовно досить поширеного процесуального прийому прокуратури - подання позову в інтересах державного підприємства із зазначенням як другого позивача органу влади, в управлінні якого воно перебуває.
Є підстави вважати цей процесуальний прийом таким, що не відповідає вимогам законодавства з огляду на позицію Пленуму ВГСУ, висловлену в п. 3.1 постанови №18 від 26.12.2011 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої ГПК не надає органу управління права подавати до господарського суду позов в інтересах підпорядкованих йому підприємств і організацій.

Однак, найбільш проблемним видається питання відсутності в законодавстві визначеної процедури оскарження ухвал, пов'язаних із вступом прокуратури до участі у справі. Так, частиною 4 статті 23 нового Закону "Про прокуратуру" встановлено, що підстави для участі прокурора у справі мають бути підтверджені судом, а також цією статтею закріплено право суб'єкта владних повноважень оскаржити наявність підстав для представництва. Між тим, ГПК в діючій редакції не визначає обов'язку господарського суду виносити письмову мотивовану ухвалу щодо вступу прокуратури до участі у справі, як і не регламентує права апеляційного оскарження такої ухвали.

Що стосується суб'єктів господарювання, то тут ситуація є ще гіршою, адже новим законом "Про прокуратуру" для них навіть гіпотетично не передбачено права оскаржувати наявність підстав для представництва в суді інтересів держави. Така ситуація, якщо її не буде виправлено законодавцями, носитиме ознаки певної процесуальної дискримінації та явно не сприятиме формуванню судової практики, заснованої на рівноправ'ї та паритеті захисників інтересів держави та представників суб'єктів господарювання приватного сектору.